MENU

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ КОЛЕКТИВУ Й ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНИХ ГРОМАДСЬКИХ ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

УДК                                                                        Міщенко О.О.

                                                      СумДПУ імені А.С. Макаренка

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ КОЛЕКТИВУ Й ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНИХ ГРОМАДСЬКИХ ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

Анотація. Стаття присвячена проблемі взаємодії особистості та колективу в сучасних умовах розбудови громадянського суспільства. Розглядається співвідношення змістовних та організаційних засад громадських об’єднань, а також наведено свідчення про важливе місце колективу в соціалізації особистості. Головним висновком статті є необхідність вивчення колективу, який в сучасних умовах зосереджено в формі громадських об’єднань.

 Annotation. The article is devoted to the problem of co-operation of a  personality and a group in the modern conditions of alteration of civil society. Correlation of profound and organizational principles of public associations is studied, and also the idea of the importance of a group in the formation of the personality is showed. The main conclusion of the article is a necessity of studying the group which in a modern conditions is concentrated in the form of public associations .

 

Сучасне громадянське суспільство неможливе без постійно прогресуючого процесу розвитку громадських об’єднань різноманітного спрямування та вікового складу. Це пояснюється тим, що усвідомлення особистістю колективного досвіду, її вплив на середовище найбільш ефективно реалізується у позаформальному спілкуванні, що має свої переваги: вибірковість, привабливість, дієвість, значущість. Таким чином  взаємодія особистості й колективу набуває демократичних ознак: завдяки самореалізації в громадських об’єднаннях, які підтримуються суспільством, особистість може впливати на якість самого суспільства.

Отже, головні проблеми сучасної взаємодії колективу й особистості набувають більш змістовного й організаційного характеру.

Більшість сучасних досліджень спрямовані на визначення факторів розвитку особистості. Саме їй приділяється найбільше уваги. В цьому напрямку дослідження склали значну частку психологічної та педагогічної науки. Спостерігається невиправдане захоплення особистістю та зневага, а іноді повне нівелювання важливих соціальних функцій колективу. Це можна пояснити соціальними змінами, які відбулись у нашому суспільстві. В реакції суспільства на глобальну перевагу колективу у недалекому минулому, коли кожна доросла особистість зіштовхувалась з колективним невиправданим тиском та приниженням.

В той же час колектив та сучасні зміни залишились поза увагою науки педагогіки та психології. Відповідно не розглядається проблема взаємодії колективу й особистості.

Соціальні дослідження (        ) більш об’єктивно свідчать про важливість колективу для розвитку суспільства та особистості.

Об’єктивно виділяється суттєва частина загальної проблеми: як привернути особистість до участі в громадських об’єднаннях через усвідомлення особистістю своїх соціальних можливостей.

Отже, стаття в межах можливостей розглядає сучасну взаємодію особистості й колективу через участь обох сторін в розбудові громадянського суспільства.

Мета статті – розглянути особливості взаємодії колективу й особистості на досвіді існуючих дієздатних громадських об’єднань, які уособлюють головні ознаки колективу як добровільного, цілеспрямованого об’єднання дітей та підлітків, на цій підставі сформувати шляхи вирішення проблеми змістовного розвитку сучасного колективізму та демократичних засад його організації.

Дослідження охоплювало контрольну та експериментальну групи дітей, які брали колективну участь у соціально орієнтованих європейських проектах розвитку громадянського суспільства та громадських форм освіти. Спеціально розроблена методика визначала впливовість процесу взаємодії особистості та колективу на якості соціального середовища шкіл та громадських організацій.

Ми визначили «потенціал» – як певний рівень існуючих на початку дослідження якісних та кількісних характеристик учнів та школи, які найбільш притаманні властивостям національно свідомої та патріотично налаштованої особистості та дієздатної впливової шкільної системи виховання.

Для якісних характеристик ми визначили 8 найбільш суттєвих шкал, які вимірюють кожну з восьми характеристик у 12-бальній системі Кожна методика складалась з питань або варіантів відповідей і уподобань, які висвітлювали рівні:

       самосвідомості;

       ставлення до особистості;

       розуміння проблем людства;

       взаємопідтримки;

       захищеності особистості;

       мотивації до вивчення історії України;

       ставлення до проблем людства ;

       самовиховання громадянства.

 Принцип формування кількісних показників будувався на головних ознаках можливостей особистості  задовольнити свої потреби в самореалізації, отримати підтримку в творчій діяльності, схвалення або іншу оцінку своєї особистості, сформувати коло спілкування.

Серед кількісних індикаторів ми обрали вісім найбільш суттєвих та інформативних:

1.     Інновації в роботі НЗ: кількісні оцінки охоплених інноваційною діяльністю дітей та підлітків, залучення педагогів, діячів, фахівців з сучасних методик;

2.     Система національно-патріотичного виховання: кількість заходів, ініціативних програм, присутність саме цього напрямку в інших виховних діях НЗ, систематичність проведення національних свят,  кількість виданої друкованої продукції, стіннівок. Цей кількісний індикатор, як і наступний оцінювався за шкільною системою –максимум 12 балів 

3.     Заходи по формуванню національної свідомості: кількісно визначались заходи поєднані в єдину систему, яка традиційно відтворюється в НЗ, має визнану ефективність, підтримується вчителями та  учнями.

4.     Зв’язок з позашкільними установами, громадськими об’єднаннями: фіксувалась кількість таких установ, які відомі помітному колу дітей та підлітків, вчителів, батьків. За цим показником можна було встановити кількісний індикатор контактів, та взаємовизначень навчальних закладів  та оточення.

5.     Робота секцій,  гуртків, клубів: їх кількість характеризувала можливості НЗ задовольнити потреби  учнів в самореалізації, в мотивації до самовдосконалення, самовиховання. Крім того такий показник можна розуміти, як певну «гнучкість» шкільної системи, її здатність реагувати на нове та сучасне.

6.     Організація музеїв, кімнат: кількість творчо організованих осередків концентрованої діяльності профільних груп дітей та підлітків, свідчень їх громадської активності – могла трактуватись, як спроможність безпосередньо контактувати з громадськими організаціями. Це важливий кількісний індикатор.

7.     Мандрівки, поїздки, експедиції: цей кількісний індикатор виявляв спрямованість НЗ на зовнішні зв’язки, залучення особистого досвіду дітей до виховної діяльності, здатність керуванням складною, але надзвичайно впливовою формою процесу виховання.

8.     Конкурси, змагання: на відміну від заходів, цей кількісний індикатор визначав дієвість шкільної системи у справі нормування оцінок особистих досягнень в середовищі школярів. Кількість таких заходів могла свідчити про бажання сформувати приклад найкращого.

Форми роботи, які використовувались в ході нашого дослідження, були розраховані на втілення визначеного потенціалу у конкретні справи, заходи, проектну діяльність. Вони здійснювались за конкретними передумовами:

       навчальні заклади позитивно ставились до залучення дітей та підлітків до всіх напрямків діяльності;

       кожна особистість добровільно обирала найбільш притаманну їй систему самореалізації;

       ГО не наполягали на обов’язковій приналежності до своїх лав.

За результатами проведених тестувань з’ясувалось, що контрольні групи майже зберегли рівень участі учнів у діяльності ГО. В той же час, у цільових групах спостерігався бурхливий інтерес до діяльності ГО, що забезпечило узагальнення великої кількості дітей на підставі статутних та програмних положень ГО. Це заклало дієве підґрунтя для позитивного зростання потенціалу цільових груп.

Результати експерименту визначалися в корегуючому зв’язку з практичною роботою контрольних та цільових груп. Рівень корекції розглядався у двох площинах:

—     загальне враження всіх учасників, їх спрямованість на подальші дії, готовність до нових соціальних проектів, відданість справі на фоні комфортного психологічно-емоціонального клімату;

—     позитивні зміни кількісних та якісних індикаторів відносно до початкового рівня потенціалу цільових та контрольних груп.

Врезультаті нас цікавило враження від участі в пропонованій діяльності дітей та дорослих. Їх висловлювання, ставлення, пропозиції, активність мали чітко визначений позитивний характер. Протягом всього терміну нашої роботи зростали зацікавленість, усвідомленість  дітей відносно до участі в контрольних та цільових групах. Підлітки були задоволені можливостями самореалізації, самостійності. Довіра, якою супроводжувались їх стосунки з дорослими, відкрила шляхи ефективного впливу на особистість. Діти та підлітки значно змінили на краще форму своєї соціальної поведінки, стали більш адаптованими до умов сумісної громадської діяльності, автономного перебування в наметових таборах. З’явилась характерна ознака громадянського ставлення до оточення – гуманізм, демократичність. Ми не зіштовхувались з протидією, нерозумінням з боку контрольних та цільових груп, їх участь в наших справах була відвертою та відданою. Свідченням цього стало не тільки збереження їх кількісного складу, але й бажання взаємодіяти разом й надалі.

За підсумками експерименту ми отримали загальну підтримку з боку навчальних закладів, громад та особисто дітей. Кількісні індикатори зросли в цільових групах (47%) та в контрольних  (10%). Якісні індикатори висвітлили зростання ефективності формування особистості в цільових групах (52,45%), а в контрольних (18,4%). Все разом це демонструвало ефективність співпраці та обраної системи колективних дій. Додаткові дослідження, які провела група моніторингу щодо структурування позаформального середовища дітей та підлітків відзначила зменшення стихійного спілкування цільові – на 21,5%, контрольні – на 5%.

Висновки:

Дослідження переконливо свідчить про те, що колектив залишається найсуттєвішим чинником соціалізації особистості. Сучасний колективізм зосередився не в державних закладах та установах , а саме в громадських об’єднаннях, які успішно демонструють свої можливості в розбудові громадянського суспільства. Зміст їх діяльності значно розширився, досягнувши майже всіх сторін процесу виховання громадянина країни. Вибірковість та можливості сучасних громадських об’єднань у дитячо-юнацькому середовищі приваблюють демократичністю та гуманістичним спрямуванням діяльності. Це не тільки захист прав дитини, розвиток особистих якостей особистості, а й вишкіл взаємодії з суспільством завдяки колективним формам співпраці, партнерства, толерантності стосунків. Сучасне українське суспільство все більше уваги приділяє прогресуючому розвитку громадських об’єднань, про що свідчать законодавчі, організаційні та нормативні документи сприяння їх розвитку. Але матеріальна підтримка такої важливої функції громадських організацій – справа не тільки держави, а й соціально орієнтованого бізнесу, який тільки перебуває на стадії становлення. Досвід А.С. Макаренка у роботі з колективом у сучасному використанні стає необхідним в роботі волонтерів, керівників громадських об’єднань, громадських лідерів тощо. Процес його збагачення, вдосконалення – це не відмова від колективу взагалі, а усвідомлення виняткового значення колективістської методики у розбудові успішного, стабільного та гуманістичного суспільства.

Список використаних джерел:

1.                         Анохин Е.В. Психолого-педагогические особенности деятельности детских разновозрастных обьединений. – Сумы, 1998. – 43 с.

2.                         Відносини між державою і громадянським суспільством: Матеріали „круглого столу”. – К., 2003. – 115 с.

3.                         Востоцька І. Ф. Патріотичне виховання української молоді засобами фізичної культури та козацької педагогіки // Патріотичне виховання української молоді засобами фізичної культури та козацької педагогіки: Матеріали II обл. наук.-практ. конф., 15 трав. 2001 p. - Суми, 2001. - С.68-70.

4.                                                    Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття). Київ: - Райдуга, 1994 р. –53 с.

5.                                                    Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти, збірник МО України, №13, 1996 р. – С. 15 – 21.

6.                         Основи управління неурядовою організацією // Й. Топфер, Л. Руденко-Кардаш, С. Алещенко та ін. – К., 2004. – 48 с.

7.                         Партнерство органів влади та недержавних організацій / К. Даене, Л. Гривняк, Л. Логгінова, С. Іванкова. – К., 2004. – 76 с.

8.                         Яроцький Л. В. Роль традицій у патріотичному вихованні молоді // Україна: минуле, сучасне, майбутнє: До 10-річчя незалежності України: [Матеріали обл. міжвуз. конф. Житомир, 30 трав. 2001 р.]. - Житомир, 2001. - С.109-115.

Категория: Наши статьи | Добавил: signal-sumy (05.02.2009)
Просмотров: 4516
Всего комментариев: 0
avatar

Вітаю Вас Гость | Реєстрація | RSS | Вхід

наверх