I. Вступ.
       Вікові межі розділяють суспільство не тільки за фізіологічними та розумовими можливостями вікових груп. Історично склалося багато інших правових, культурних, етичних норм, які супроводжують життя людини, набуваючи тієї чи іншої чинності залежно від часу.
       Дитинство завжди розглядалось як особливий період життя майбутніх дорослих, в якому відбувається найголовніше - формування особистості. Суспільство завжди розуміло об`єктивно існуючу несправедливість - саме дитинство не може так відстоювати та боронити свої права, як це роблять дорослі. Більш того, формулювати ці права, розвивати правову базу дитинства можуть не тільки дорослі, в розумінні котрих існують розбіжності. Якщо до психологічних розбіжностей додаються соціальні кризи, економічні негаразди, то першим потерпає саме дитинство, становлячись жертвою війн, катастроф, етнічних конфліктів, жорстокості, експлуатації тощо. Будь - які негаразди у суспільстві руйнівною хвилею відбиваються там, де формується майбутнє.
      Жахливий стан дітей після другої світової війни глобально повернув людство до цієї проблеми. В 1947 році була прийнята "Хартія прав дитини", яка складалась із 49 пунктів і вимагала від кожної країни, члена ООН, дотримання її положень. Уперше за всю історію людства дорослі проголосили правовий статус дитинства як міру людяності будь - якої держави. Та оскільки формування планетарної цивілізації ще не відбулось, то тлумачення Хартії має стільки варіантів, скільки існує політичних, релігійних, національних та економічних укладів у світі. Ще жодна країна, враховуючи розвинені та демократичні держави Європи, Америки, не може пишатися великими досягненнями в реалізації прав дитинства. І не тільки тому, що це дуже важко, що бідність та невченість у світі зростають. Головною причиною є дуже повільне визволення педагогічної думки від погляду на дитинство, як пасивний період розвитку особистості, коли вона тільки споживає та вчиться. Там, де в цих поглядах відбувались що - найменш позитивні зміни, де дитинство функціонально включається до життя суспільства, права дитини виходять на якісно значно вищий рівень, бо не тільки надаються , а й утілюються більш ефективно. Ця проблема має включно важливе значення для всіх країн, які відверто тримають свій курс розвитку до демократії та гуманізму.
      Україна, за невеликий час незалежності, встигла не тільки зберегти, а й значно розвинути теоретичну та практичну базу підтримки дитинства, розвитку особистості на оновлених, більш демократичних і гуманістичних засадах. В деякій мірі можна вважати, що наш досвід - унікальний. Педагогічною працею видатних українських педагогів А.С. Макаренко, В.А. Сухомлинського розроблені, втілені і визнані світом практичні схеми функціонального зв`язку виховання й діяльності суспільства. Те, що їх педагогічні системи використовуються більш, ніж у 80 країнах світу, свідчить про універсальність підходів та висновків, які зробили видатні українці. На це не впливають ні ідеологічний одяг, ні політичні інтерпретації у минулому, до яких вони вдавалась за різним рівнем відданості існуючій на той час політичній системі. В історії залишається тільки істина, хто б не намагався додати до неї щось від "класової боротьби" чи "інтересів держави". Зв'язок відповідність тут майже однозначний: виконувати функції споживача - отримуємо споживача, якщо функції діяча - отримуємо громадянина.
      Економічні важелі та підтримку, які може надати сама держава, мають велике значення, але зрозуміло, що вони не провідні. Навіть у бідній країні розумно вкладені у визначену педагогіку ресурси дають багаті сходи.
      Україна має можливість, про яку тільки мріють закордонні вихователі. Історично так склалося, що наше дитинство пройшло школу соціальної взаємодії із суспільством набагато сильнішу і дієвішу, ніж будь- де. Те, що вона була створена і деформована тоталітарною системою, не зменшує цінності досвіду. Загалом, діти вчились дбати про дітей, вміли безкоштовно й свідомо працювати на державу, вболівати за знедолених та організовували своє життя за принципами самоврядування. Спроба відштовхнути цей досвід за політичними мотивами - це свідоме нехтування потребами держави, досягненням педагогічної думки світової якості. Можна відзначити, що на цей час склалися сприятливі умови для розвитку ідеї соціальної взаємодії дитинства й суспільства. Набагато різноманітними стали форми організації дитинства, значно змінився зміст діяльності, ввібравши в себе національні, історичні традиції та культурні здобутки.
      Демократичні зміни у суспільстві відкрили можливості для творчої дії молоді і дорослим, які цікавляться проблемами дитинства, самовіддано працюють на важких напрямках педагогічної ниви. З іншого боку відзначається зріст проблем дитинства: виникнення безпритульних, загострення проблем з наркоманією, дитячою злочинністю, збільшення бідних сімей, потребуючих соціального захисту. Усе це разом і визначило актуальність теми дослідження, необхідність узагальнити існуючий досвід, зокрема, роботи дитячих організацій, громадських об`єднань, підліткових угрупувань , дитячих соціально - педагогічних центрів, тощо.
      Спілкуючись із дітьми і дорослими, як голова координаційної ради дитячих та піонерських організацій Сумщини, як директор Палацу дітей та юнацтва м. Суми, завжди відзначаєш бажання діяти і неспроможність визначитись у більшості організаторів, активістів та вожатих, педагогів. Психолого - педагогічна думка інколи відводиться на другий план. Це теж підкреслює актуальність обраної теми, бо в справі виховання педагогічна думка і психологічний аналіз повинні зайняти ведуче місце. Це головний ресурс світу дитинства, який не замінить ні економіка, і тим більш політика. Для дітей політика одна - захист їх прав, підтримка дітей, що і є змістом соціально - психологічної функції.
      
      II. Актуальність та значення теми дослідження ( продовження).
      В Україні більше 30 дитячих організацій, які об`єднують тільки 10% дітей віком від 7 до 14 років. На Сумщині існує тільки одна зареєстрована державою обласна дитяча організація ФДО (СПО) Сумщини, яка об`єднує 60 тис. дітей. Зареєстровано декілька міських дитячих організацій екологів, скаутів тощо. Але вони мало чисельні ( не більше 50 - 100 дітей). Найменша організація ФДО (СПО) Сумщини в м. Суми - 420 дітей, найбільша - Конотопська організація "Веселка" - 8 тис. дітей. Переважає потенція до замкнення шкіл у своєму колі "шкільних організацій", які більше виконують функції учнівського самоврядування. Наведені цифри яскраво вимальовують проблему суто психологічну: зникає дієве середовище зв`язку між формальними й неформальними видами спілкування - могутній канал впливу суспільства на особистість. Тема дослідження має допомогти з`ясувати якісну характеристику цього явища, що є актуальним для процесу соціалізації особистості.
      Дієвість громадських дитячих організацій впливає на ступінь практичної реалізації прав дитини. Дитячий соціально - педагогічний Центр "Сигнал" ФДО (СПО) Сумщини, де працює дві дитячі організації, забезпечує на громадських засадах не тільки багато профільних напрямків дитячих груп, але дає можливість дітям конкретно займатись спортом, науково - пізнавальними програмами. Це має глибокий психолого - педагогічний вплив на особистість дітей. Актуальність цього явища має велике значення для суспільства. 2.1.
      Об`єкт дослідження.
      Психолого - педагогічні функції дитячих громадських організацій відносяться до широкої проблеми взаємодії суспільства й особистості , які є основою життя учасників взаємодії, головним змістом життєвих змін та історичних подій. Рушійні сили цього процесу складають фундамент усього, що відбувається в оточуючому життєвому середовищі.
      Об`єктом дослідження стали громадські дитячі організації, як явище громадського життя, спроб вирішення психолого - педагогічних проблем спілкування дітей і суспільства. Взаємовідповідна різноманітність організацій і проблем тільки на перший погляд хаотична та випадкова. Тож предметом дослідження стали вплив дитячих організацій на розвиток взаємодії суспільства й особистості, роль таких організацій у визначеній психологічній виставі, яку ми називаємо життям суспільства, його історичним розвитком. Формуючи гіпотезу, мету та завдання дослідження, ми виходили з переконання, що ніякі витрати суспільства на виховання дітей, стимуляцію позитивних змін у соціальному середовищі їх, оточення не стануть "прибутковими", ефективними, якщо не буде розширюватись поза формальне спілкування, тобто спілкування на громадських нормах, які склали самі учасники процесу взаємодії. Тож гіпотеза дослідження формується як переконання в існуванні таких форм взаємодії дитячих об`єднань і суспільства, які оптимальним чином вирішують проблеми розвитку й становлення особистості дитини та прогресу соціального середовища. Більш того, це відбувається тільки тоді, коли формальні та неформальні форми спілкування набувають чіткої тенденції до поза формальних стосунків. Єдиною чіткою формою їх існування відомою в психології й педагогіці є громадські організації.
      2.2. Мета та завдання дослідження.
       Мета дослідження - обґрунтування головних психолого - педагогічних ознак поза формальних взаємодій дитячих організацій і суспільства, які дозволяють визначити найбільш суттєві впливи на особистість і суспільство, тобто визначити соціально - психологічні функції дитячих громадських організацій у суспільстві. Завдання дослідження відтворюють поетапне досягнення мети:
       - за допомогою методів дослідження з`ясувати коло поза формальних стосунків в організації та в суспільстві, класифікувати їх за впливовістю та складністю втілення;
       - визначити ступінь впливу на особистість дитини та її оточення, включаючи батьків, школу, вулицю тощо;
       - сфомулуювати висновки у вигляді оптимальних соціально - психологічних функцій громадських дитячих організацій у суспільстві; - накреслити найбільш перспективні напрямки розвитку функцій, як пропаганду майбутніх досліджень в означеній галузі. У роботі над темою ми спирались, головним чином, на існуючі програми та державні рішення, які безпосередньо націлені на освіту. Головна мета української системи освіти - створити умови для розвитку й самореалізації кожної особистості як громадянина України. Формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створити й розвивати цінності громадського суспільства. Система освіти має забезпечувати: - формування такої особистості та професіонала патріота України, який усвідомлює свою належність до сучасної європейської цивілізації, чітко орієнтуватися в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлений до життя й праці в XXI столітті; - виховання людини демократичного світогляду й культури, яка дотримується прав і свобод особистості, із повагою ставиться до традицій і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури миру і міжособистих відносин; - виховання здорового способу життя, розвиток дитячого та юнацького спорту; - розвиток у дітей і молоді творчих здібностей, підтримку обдарованих дітей і молоді, формування навичок самоосвіти й самореалізації особистості; - підготовку людей високої освіченості й культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні та впровадженні новітніх інформаційних технологій, організацію навчально - виховного процесу з урахуванням сучасних досягнень науки, педагогічної теорії, соціальної практики, техніки й технології, наступність рівнів освіти і неперервності навчання, створення та впровадження інноваційних технологій навчання. Нові положення Закону України " Про громадські молодіжні та дитячі організації", державна програма "Молодь України" та принципові положення молодіжної політики в Україні при вдумливому аналізі підтверджують головну тезу запропонованої дипломної роботи - соціально - психологічні функції, зокрема, громадських дитячих організацій. Це важливе наукове поле діяльності. Сходи досягнень на ньому важкі, але незвичайно плідні, бо всі дорослі "живуть на планеті, взятій у борг у дитинства".
       2.3 Методи дослідження.
       Оскільки соціально - психологічні функції об'єднань в суспільстві є складним явищем, ми використовували системний метод, який являє собою сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на побудову узагальненої моделі, яка відображає структуру певної системи ( тобто сукупність елементів, їх якостей та зв`язків), а також алгоритм її функціонування.
       Згідно з логікою розвитку дослідження нами виділяються вивчення стану проблеми, експериментальний пошук, обробка даних експериментів, метод педагогічного й психологічного спостереження. Останні складались з бесід, інтерв'ю, анкетування за попередньо розробленими програмами. Метод педагогічного експерименту, у свою чергу, дозволив впливати на соціально - психологічне явище та об`єкт шляхом створення специфічних умов, визначених метою та завданнями мого дослідження. Крім того, у моєму розпорядженні знаходилась велика кількість документальних джерел діяльності багатьох громадських дитячих організацій, зокрема,: очолюваної мною Федерації дитячих організацій (Спілки піонерських організацій) Сумщини, скаутської міської організації "ЄСкО", інших дитячих та молодіжних об`єднань різноманітного напрямку та змісту діяльності. До висновків дослідження багато додали дані по районам та містам конкретно Сумської області, а також республіканської організації ФДО ( СПО) України. Матеріали бюлетенів, психолого - педагогічних видань, періодичної преси з питань діяльності дитячих громадських організацій склали вагому частку проведення досліджень досвіду роботи окремих організацій, керівників, дітей тощо. Ми не підходили до методів формально, а використовували весь відомий набір, визначивши весь оптимальний комплекс за рекомендаціями Ю.К. Бабанського:
       - отримання різнобічних даних;
       - віддзеркалення динаміки розвитку явища за віком і часом.
       Якість наших досліджень визначається їх практичним значенням, безпосереднім впливом на взаємостосунки громадських дитячих об`єднань і суспільства. Ефективність носить соціальний характер - підвищення рівня діяльності організацій.
       Система діяльності ФДО ( СПО) Сумщини надавала можливість напрацьовувати методи психологічного корегування, рейтингового порівняння та визначення таких явищ, як тиск групи, лідерство, конфлікт, афіляція , тощо.
      В дослідженні значна увага приділялась вивченню людського фактора та його впливу на соціально - психологічні функції дитячих громадських організацій. Як провідна перебудова будь - яких уподобань, людський фактор заслуговує на окремі дослідження. Нам, можливо, вдалося знайти об`єктивні частини реалізації саме соціально - психологічних функцій лідерів організацій - осіб, які вміють акумулювати, висловлювати та відстоювати громадську думку. Соціальна педагогіка проходить етапи свого становлення в конкретній діяльності. Тому пропоноване дослідження може мати значення для з`ясування її місця у житті суспільства.
      
      III. Соціально - психологічні функції та діяльність дитячих громадських організацій.
       3.1. Поняття соціально - психологічних функцій як взаємодії особистості та суспільства.
       Соціальна психологія відзначає появу значних якісних змін у зовнішньому прояві особистості, зокрема, її поведінці, з утворенням груп, об'єднань, заснованих на певній взаємодії та обміну інформацією. Головна соціально - психологічна функція такого об'єднання -це формування соціального досвіду "від суспільства до особистості".За рівнем спілкування цей досвід може набуватися за встановленою формою стосунків ( формальне спілкування) та стихійно, за домовленістю учасників взаємодії ( неформальне спілкування). В обох випадках функція залишається незмінною, але зміст потерпає суттєвих впливів. Дитяче середовище складається з осіб, які мають дуже обмежений досвід та необмежену потребу його демонстрації, що завжди приводить до певної "імітації" особистих досягнень. Тому неформальне спілкування, взаємодія можуть складатися з ознак досвіду, які реально здобути ще важко, а "імітувати" вже можливо. На жаль, легко демонструються зовнішні примітивні ознаки, наприклад, дорослості, які особистість дитини обирає з оточення. У неформальному середовищі це можуть бути саме осуджені формально якості: упертість, нахабність, брудна лайка,статева скабрезність, тощо. Це одна з головних причин відтворення з покоління у покоління ганебного асоціального досвіду. Формальне спілкування, іноді, теж грає подібну роль,роблячи недосяжними або незрозумілими для дітей моральні та етичні вимоги. З дитинства особа усвідомлює розбіжності формального й неформального спілкування, набуваючи досвіду адаптації до різних середовищ. Це спостерігається, навіть, у позитивному досвіді, який відтворюється у звичках до форми організації, здатності належати до суспільства, у проявах відданої дружби, взаємодопомоги, тощо. Видатні психологи Є.Фром, Д. Майєрс, В. Рубінштейн підкреслювали певне "протистояння" формального та неформального спілкування : "Кожний конфлікт особистості і суспільства має глибинний зміст постійного конфлікту формального й неформального, дозволеного й прихованого. Можна вважати, що стикається необхідність діяти як вимагається та свобода винаходу особистого шляху…" ( 8, 47).
       Формальне й неформальне спілкування з різним успіхом конкурують між собою, виконуючи свої соціально - психологічні функції впливу на особистість та на суспільство. Історично склалося, що великі об'єднання людей вимушені створювати й підтримувати вивірені досвідом форми спілкування. Педагогіка й психологія формалізують свої концепції відповідно вимог суспільства, виконуючи "соціальне замовлення". Але також історично склалося,що спроби посилити формальне, поширити його на побут та неформальні стосунки людей посилюють протилежну сторону.
       Це завжди відзначало тоталітарні, диктаторські режими, що вело до припинення розвитку суспільства та руйнівного конфлікту. З іншого боку, надмірне посилення неформального у суспільстві вело до його розпаду з неменшою силою. Тож об'єднання людей тільки за двома формами спілкування - це спотворення соціально -психологічних функцій, їх взаємодії, постійне балансування на межі стагнації або розпаду. "Нема більш вражаючої події в житті дитини, яка починає розуміти себе як носія щонайменш двох "я", націлених у протилежних напрямках…"(3,27).
       Дійсно, дитинство деформується під впливом формального й неформального найбільш суттєво. Педагогіка й психологія намагаються вирішувати цю проблему із самовідданістю рятівників - пожежників, створюючи системи виховання потреб, спрямованостей, потягів, тощо. Але вражені тією ж самою хворобою, вони безсилі змінити ситуацію глобально, досягаючи окремих успіхів на "окремо взятих територіях". Доречі, дуже цікаво, що ці самі "території" - максимального замкнуті виховні заклади, тобто, зовнішній вплив на них значно обмежений.
       "Я завжди вважала, що дійсний педагогічний успіх можливий тільки тоді, коли вихователь здатен регулювати зовнішній вплив на вихованців, але не вимикати його як світло в гуртожитку" ( 3,69). З виникненням глобальних тенденцій до демократизму та гуманізму у світовому суспільстві з'явилась можливість вирішити одвічну проблему поліпшення стосунків соціального середовища й особистості, тобто створити інші умови вирішення соціально - психологічних функцій. Винахід, як це часто буває, існував давно, але використовувався недоречно. Громадськість звернула увагу на існуючий, так званий, третій рівень спілкування - позаформальний. Він відзначався, переважно, у колі дорослих у вигляді громадських об'єднань. Їх вплив на стосунки суспільства й особистості відрізнявся подвійним характером.
       Громадські об'єднання, з одного боку, значно підсилювати особистість як представника однодумців, з іншого боку, вони також значно впливали на неформальні відносини, вносячи до них громадські цінності, норми, правила. Змістовно відзначив це І.С. Кон: "Особистість здатна обмежити себе свідомо тільки тоді, коли суспільство, також свідомо, обмежить свої формальні вимоги" (9,39). Між двома антогоністичними формами спілкування давно виникла, існує й розвивається третя, яка помірковано засвоює ознаки формальної та неформальної часток. У дітей позаформальні стосунки мають дуже важливе значення як досвід винаходу зручної ефективної системи самовиховання та захисту своїх прав. Позаформальна форма стосунків особистості й суспільства однаково небезпечна і тоталітаризму, і анархізму.
      Цікава доля "тимурівського руху" заслуговує на розгляд як яскравий приклад. Коли А.П. Гайдар із літературною вдачею створив образ Тимура та його команди, він, фактично, дав літературний приклад позаформального об'єднання дітей. Більш того,він вимушено помістив його в середовище надзвичайного формалізованої державної дитячої організації юних піонерів. Наслідки були вражаючі. За короткий час "тимурівський рух" набув такого розвитку, що піонерська організація відчула загрозу своєму існуванню у тому вигляді, в якому вона була.
       З вихователя вона перетворилась в руйнівника системи вкрай формалізованих стосунків. Реакція була теж миттєвою. Використовуючи всі важелі державної влади, піонерська організація спромоглась так формалізувати позаформальний характер "тимурівського руху", що він назавжди втратив своє початкове значення і відроджуватись йому вже не дозволяли. Формально він існував, але тільки формально.
       Сила позаформальних стосунків завжди вражала своєю спрямованістю, впливом на особистість, перспективами розвитку. Тож із виникненням обставин, коли громадські об'єднання дійсно стали громадськими, а не державними, виникли умови розвитку саме позаформальних форм стосунків суспільства і особистості. Усі, хто складав соціальні "утопії",відзначали вирішальне значення громадських організацій у вирішенні питань і проблем своїх ідеальних соціальних утворень. До громадських організацій зацікавлено ставились диктатори та їх тоталітарні режими.
       Такі протилежні системи бачили у громадських об'єднаннях могутній потенціал проявлення стабільності та життєздатності вигаданих або створених суспільств. Найбільш відверто в них зацікавлені дійсно демократичні соціуми. В демократичній Європі, зокрема, у Франції, Німеччині та країнах Бенілюксу , громадські організації вже виконують більш 70 % всіх соціальних програм держави, у США більш 85 %, а у країнах Сходу ( Японія, Південна Корея) - 60 %. Там склалася тенденція до поширення виховних та освітніх функцій громадських організацій, які не тільки підтримують перспективних, обдарованих дітей, молодь, але й розробляють новітні психолого - педагогічні технології, відкривають власні школи, університети.
       Різноманітність громадських організацій відповідає і різноманітності напрямків їх діяльності. Можна відзначити, що жодної ділянки соціальної шкали цінностей не залишилось поза увагою відповідного громадського об'єднання. Незвичайність такого стану речей угамовує тільки наш гумор, але розуміння відстані від "нас" до "них" не вгамує ніякий сум. На наших очах відбувається те, що формальні стосунки становляться більш демократичними, а неформальні - більш людяними. Усе це разом збільшує потенціал розвитку суспільства, його конкурентноздатність на світовому рівні.
       Особистість від самого народження і все життя отримує можливість розвивати свої особисті якості, які не переслідуються суспільством. А саме суспільство отримує таку кількість якісних змін, що "крок прогресу" вимірюється тижнями. Ми приходимо до висновку, що існують такі форми організації людей, які ефективно вирішують соціальні проблеми, гарантуючи тривалий якісний прогрес суспільства.
      
      У світі існує більш 30 програм міжнародного ґатунку, які займаються проектами майбутнього, залучаючи до цього дітей і підлітків з усіх континентів. В Україні діє дитячо - молодіжна організація " Сузір'я", яка бере участь у космічних дослідженнях, розробці проектів космічних станцій, зорельотів, ракетобудування. Особливу увагу привертають дитячі громадські організації, які ставлять за мету своєї діяльності виховні ідеали, формування особистості, виходячи з національних, історичних та культурологічних умов, які склалися в соціальному середовищі. Тільки на Сумщині їх більш двадцяти.
       Уся різноманітність проголошених програм може стати предметом окремого дослідження, але нас цікавить питання їх соціально - психологічних функцій у суспільстві. Для цього треба класифікувати організації за головною ознакою - ставлення до особистості, тобто, який ідеал особистості має за мету та чи інша організація.
       Ідеал може бути пов'язаний з багатьма якостями, які здебільшого співпадають на 90 % у різних організаціях. Але принципові розбіжності містяться саме в останніх 10 %. Вони поділяють всі відомі громадські організації на дві великі групи: колективістські , які ставлять за мету формування якостей колективіста - особистості, що завжди реагує на громадську думку, здатної поступитись особистими інтересами заради громадських. Ці організації мають чітку структуру самоврядування, унітарну для всіх символіку, атрибутику. Для стилю їх роботи характерні опосередкованість впливу, колективна відповідальність, багаточисельність лав та декілька рівнів вікового членства в організації. Демократизм діяльності досягається через систему виборів представницьких органів та колективне обговорення перспектив та підсумків. Такі організації формують особистість, яка здатна гуртуватись для подолання будь- яких перешкод, обмежувати свої потреби, відповідати за інших, враховувати думки більшості. Для громадської діяльності такого типу дитячих організацій характерні альтруїзм, благодійність, вражаюча плідністю різноманітність напрямків.
       Відповідність структури колективістських громадських організацій до структури суспільства привертає до них увагу громадськості, що веде до різних форм підтримки та заохочення. Тим більш, що за коштами це незначні суми. Колективістські громадські організації формують майбутніх громадян,здатних утримувати суспільство на певному рівні згуртованості, керованості, активності в діяльності на користь соціального середовища. Тож соціально - психологічна функція громадських дитячих організацій такого типу - це формування у дітей такого досвіду стосунків із суспільством, який найбільш відповідає його стабілізації, збереженню та розвитку еволюційним шляхом.
       В колективістських дитячих громадських організаціях особливе ставлення до особистості. Її права та обов'язки проголошуються як неодмінна частка успіхів самої організації, тобто шлях до успіхів особистості лежить тільки через успіх колективу. Відповідно за часом колектив на першому місці, а особистість реалізується залежно від якості об'єднання, його досягнень та рівня розвитку.
       Видатній або специфічній особистості відводиться місце за середніми показниками, що одразу формує протиріччя та майбутні конфлікти. Але в таких організаціях існує феномен громадської думки, яка акумулює узгоджені з більшістю систему норм, цінностей та правил.
      В колективістських організаціях багато залежить від того, хто конкретно уособлює громадську думку, тобто має доручення її представляти. Це головний недолік організації такого типу. Вони легко становляться об'єктом експлуатації окремої особистості, ідеології, миттєвих тимчасових обставин, тощо. Прикладом цього є школа. Маючи свої специфічні завдання та мету, школа може створювати громадські дитячі організації або поширювати діяльність вже існуючих, маючи на меті меркантильні інтереси запровадження додаткового важеля впливу на успішність та поведінку учнів. Ця спотворена соціально - психологічна функція громадської організації, на жаль, розповсюджена набагато ширше, ніж уявляється. Якщо шкільна дитяча організація не має виходів до більшого об'єднання обласного, республіканського рівня, то її доля помічника школи по наведенню дисципліни та виконанню доручень буде визначена остаточно. Таке штучне обмеження соціально - психологічних функцій виводить організацію за межі дійсного призначення. Ось як виглядає таблиця ініційованих справ дійсно громадської дитячої організації та шкільної організації учнів у м. Суми ( 2000 р.).
       Назва організації Кількість дітей Справи обласної організації Справи самої організації Шкільні заходи ФДО ( СПО) Сумщини Центр "Сигнал" 75 24 справ 61 дітей 48 75 4 12 Спілка дитячих та піонерських організацій м. Суми ЗОШ № 25 110 24 15 3 27 18 36
       Навіть порівнювати активність двох організацій неможливо, бо вони виконують різні соціально - психологічні функції, тому що належать до різного рівня узагальнення громадської думки: шкільної й обласної організації, хоча діти з однієї школи. Цікаві наслідки з тестування рівня афіляції та її мотивації - спрямованість на прийняття до організації, або страх відторгнення від організації. Тестування проведено у 12 шкільних організаціях і в трьох організаціях поза школою. Відсоткове співвідношення мотивації афіляції наведені у таблиці: